Пам'ятка про розділові знаки. Система розділових знаків в російській мові Який розділовий знак не має графічного зображення

Загальні відомості

В Російській мові 10 розділових знаків.Вони відіграють важливу роль, дозволяють правильно зрозуміти письмову мову, забезпечують пишучому та читаючому однозначне розуміння сенсу висловлювання та емоційних відтінків речення. Взагалі, без розділових знаків текст був би набором слів. Вони мають різноманітне коло вживання. На перший погляд, важко розібратися в їхній постановці, але навчитися цього можна, потрібно знати лише пунктуаційні правила.

Функції розділових знаків

1.Сенсо-розрізняльна(допомагають вірно передати зміст висловлювання; без розділового знаку фраза залишилася б незрозумілою; він надає однозначний зміст фразі; без них текст був би еквівалентний (рівний) неясному набору символів; вони допомагають нам зробити так, щоб нас зрозуміли однозначно)

2.Інтонаційно-екпресивна(пунктуація в кінці речення позначає мету висловлювання (повідомлення, питання чи спонукання до дії) та інтонацію промови, тому що З.П. розставляють і емоційні акценти: захоплення, невдоволення, радість, подив та ін.).

Види розділових знаків

1.Знаки завершення(крапка, знаки питання і знаки оклику, багатокрапка, поєднання знаків: знака запитання з оклику; знака запитання з трьома крапками; знака оклику з трьома крапками). Сенс вживання: а) допомагають позначити завершеність, закінченість фрази, вирази; б) однозначно передати сенс висловлювання (розповідь про що-небудь, питання, звернений до будь-кого, спонукання до дії), тобто. позначити інтонацію, розставити емоційні акценти: захоплення, невдоволення, радість, здивування та ін.

2.Знаки поділу(кома, двокрапка, крапка з комою, тире). Сенс вживання: допомагають розставити смислові акценти на слові чи фразі у реченні.

3.Знаки виділення(кома, лапки, дужки, тире). Сенс вживання: допомагають розставити смислові акценти на слові чи фразі у реченні.

Пунктуаційні знаки

Вживання

Приклади формулювань у творі

Знак завершення. Точкою однозначно позначається кінець речення, в якому розповідається про щось. Вона свідчить про незалежність завершеного висловлювання.

Наведу приклад пропозицію № 3: «У лісі стало тихо.» Це закінчене висловлювання, в якому розповідається про настання вечірньої тиші та спокою. Крапка окреслила кінець пропозиції.

Багатокрапка

Знак завершення. По-перше, воно однозначно вказує на кінець висловлювання, який міг би бути продовжений. По-друге, позначає якийсь роздум, роздум автора мови, може свідчити про неповноту інформації, недомовленість, прагнення промовчати щось або про невпевненість пишучого. По-третє, крапка ставиться і тоді, коли потрібно позначити несподіваний перехід від одного висловлювання до іншого. По-четверте, крапкою позначається пропуск у мові (наприклад, при цитуванні).

Крім того, крапка ставиться для вказівки на перерви в мові, на затримки, викликаної різними причинами (хвилюванням, наприклад).

Три крапки стоїть наприкінці пропозиції № 17: «Як би вам пояснити зрозуміліше…» Цей пунктуаційний знак вказує на кінець завершеного висловлювання. Багатокрапка вказує, що автор розмірковує, намагається підібрати потрібні слова, щоб продовжити свою промову.

Наприклад, пропозиції № 23 і 24: «Дубровський мовчав… Раптом він підняв голову, очі його засяяли, він тупнув ногою, відштовхнув секретаря…» Наприкінці обох висловлювань стоїть багатокрапка. З одного боку, цей знак означає кінець завершеного висловлювання, відокремлює одну думку від іншої. З іншого боку, трьома крапками позначається несподіваний перехід від одного висловлювання до іншого, швидка зміна подій.

Візьмемо, наприклад, пропозицію № 14: «У департаменті… але краще не називати, у якому департаменті». Гоголь поставив крапку невипадково. Цим пунктуаційним знаком позначено перерву мови, затримка автора, мабуть, розмірковує, чи варто вказувати місце дії.

Вигук-

тельний знак

Знак завершення. По-перше, їм однозначно позначається автономність, незалежність, кінець висловлювання, в якому розповідається про щось або хтось закликається (спонукається) до дії. По-друге, їм розставляється емоційний акцент, т.к. за допомогою знака оклику ми доносимо і те почуття, з яким хотіли б вимовити фразу (захват, здивування, невдоволення, сумнів та ін.). Знак свідчить про емоційну напруженість, емоційну забарвленість мови.

«Як шкода, що птахи відлетіли!» Ця пропозиція (№4) є закінченою думкою. Автор, перебуваючи у лісі, з жалем зауважує, що стало дуже тихо. Його емоційний стан підкреслює знак оклику в кінці пропозиції.

Знак запитання

Знак завершення. По-перше, він однозначно вказує на кінець висловлювання, що містить у собі пряме питання. По-друге, він позначає інтонацію, з якою слід вимовляти пропозицію (вона запитальна).

Може ставитися в дужках для вираження сумніву або здивування того, хто пише.

Подивимося на пропозицію № 16: «Котра година?» Тут звучить пряме запитання. Закінчене висловлювання належить Павлу, герою оповідання, який чекає на відповідь.

«На виставці були представлені останні (?) моделі вітчизняних автомобілів.» Читаючи цю пропозицію, ми розуміємо, що автор висловлювання сумнівається, дещо невпевнений у факті.

По-перше, це знак поділу. Поділяє: а) однорідні члени речення, при цьому позначає їхні межі; цей знак ставиться при перерахуванні дій, предметів, ознак та ін.; б) прості пропозиції у складі складного зі значенням перерахування, що розмежовує його частини. По-друге, це знак виділення. Комами виділяються відокремлені визначення та обставини (в т.ч. причетні та дієпричетні обороти), вступні слова та пропозиції, звернення, вигуки, уточнюючі та пояснювальні члени речення. Т.ч., кома служить для позначення меж смислових відрізків, які ускладнюють просту пропозицію.

Роздільний знак кома кілька разів вживається в реченні: «Ромашки, кульбаби, жовтці, конюшина – польові квіти.» (№ 13) Тут перераховуються однорідні члени (що підлягають), з'єднані безспілковим зв'язком. Кордони між ними позначають коми.

Дві прості пропозиції у складі складної безспілкової (№ 18) розділені комою: «Грімів грім, блищала блискавка.» Розділовий знак вказує на межі частин складної пропозиції, позначає їх автономність, незалежність.

Ось, наприклад, пропозиція № 2: «Лив дощ, косий та дрібний.» Кома тут вжита невипадково. Нею відокремлено однорідні одиночні визначення, якими образно малюється осінній дощ у місті.

Двокрапка

Розділу знак. По-перше, поділяє прості пропозиції у складі складного, у своїй друге речення свідчить про причину те, що йдеться у першому, пояснює чи пояснює щось. По-друге, вживається після узагальнюючого слова перед однорідними членами. При цьому узагальнююче слово включає все лексичне значення ряду однорідних членів, які його конкретизують. По-третє, двокрапка поділяє слова автора та власне пряму мову.

Розглянемо пропозицію: «Сумний я: зі мною друга немає.» (№ 20) Це закінчене висловлювання. Воно є безсоюзною складною пропозицією. У ньому дві частини, причому друга пояснює причину того, про що йдеться у першій. Кордон між двома простими пропозиціями позначено двокрапкою.

«На скелях гомоніли птахи: фрегати, кайри, поморники.» У цій простій пропозиції перераховуються однорідні члени. Це підлягають, які означають назви пернатих. Узагальнююче слово «птиці» вжито їх. Для відокремлення його від однорідних членів поставлено двокрапку.

У тексті є пропозиція № 15. Воно складається зі слів автора тексту («Він запитав») та прямої мови («Котра година?»), що належить герою оповідання Володимиру. Між цими висловлюваннями ставиться двокрапка, що означає їх поділ.

Крапка з комою

Розділу знак. Крапка з комою ставиться між простими реченнями у складі складного безсоюзного зі значенням перерахування, якщо в одному з простих речень вже є кома (тобто частини речення вже поширені однорідними або відокремленими членами, вступними словами, зверненнями, уточнювальними членами тощо). ).

Автор використовує крапку з комою у реченні: «Смарагдові жаби стрибають під ногами; поміж коренів, піднявши золоту голівку, лежить уже й стереже їх. (№ 16) Висловлювання є безсоюзне складне речення. Воно складається із двох незалежних, самостійних частин. Друга проста пропозиція ускладнена дієприкметником, який відокремлюється. Отже, між частинами складної пропозиції поставлено крапку з комою.

Розділу знак. По-перше, ставиться в безспілковому складному реченні у випадках: а) перша частина має значення часу або умови; б) друга частина вказує на слідство, результат; б) зміст частин протиставлено. По-друге, тире поділяє пряме мовлення від слів автора (разом із комою, знаком оклику або запитання), позначаючи кінець чужих слів і початок висловлювання, що вказує на того, хто є їх автором. По-третє, воно може розділяти члени пояснення. По-четверте, тире використовується дома пропуску зв'язки між підлягаючим і присудком (неповнота інформації). По-п'яте, цей знак стоїть перед реплікою під час передачі діалогу. По-шосте, після однорідних членів речення перед узагальнюючим словом теж ставиться тире.

Перед нами безспілкова складна пропозиція: «Настане ранок – рушимо в дорогу». У ньому дві частини (прості пропозиції), причому перша вказує на час, коли відбуватимуться передбачувані події. Тому всередині складної пропозиції між відносно самостійними висловлюваннями ставиться тире.

Тире вжито у реченні № 17: «Сонце димне встає – буде день гарячий.» Це безспілкова складна пропозиція, що складається з двох простих, які представляють закінчені висловлювання. Друга частина свідчить про слідство (результат). Тому між простими пропозиціями ставиться тире.

По-перше, лапки вживаються при цитуванні, щоб вказати, що це висловлювання (закінчене або його частина) належить будь-якій особі або є витримкою з будь-якого джерела. По-друге, у лапки полягає пряма мова, передана від імені її автора. У цих випадках лапки позначають зміну автора висловлювання. По-третє, лапками виділяються слова, вжиті у незвичайному, умовному чи іронічному значенні.

Автор, аналізуючи вірші українського поета, наводить такі рядки: «Як писав Блок, «і вічний бій, спокій нам тільки сниться». (Пропозиція № 29) Цитата з твору укладена в лапки, тим самим позначається зміна автора мови.

Наприклад, пропозиція № 27 є висловлювання російського критика 19 століття В. Г. Бєлінського: «Ми в літературі вшановуємо «табель про ранги» і боїмося говорити про «високі персони». У словах письменника ми чуємо іронію, а тому частина слів поміщена в лапки.

Виділити знак. Використовується, коли хочемо пояснити, уточнити щось, внести у висловлювання додаткову інформацію.

«Влітку (швидше за все в липні) ми вирушимо до круїзу Чорним морем.» Прочитавши цю пропозицію, ми бачимо обставину часу «влітку», яка уточнюється словами «найшвидше в липні». Уточнюючі члени пропозиції, які вносять необхідну інформацію, поміщені у дужки.

Поєднання окликувального знака з трьома крапками

Поєднання символів завершення. По-перше, ним (поєднанням) однозначно позначається кінець висловлювання. По-друге, розставляється емоційний акцент, т.к. за допомогою в. ми доносимо і те почуття, з яким ми вимовляємо фразу, а трьома крапками вказуємо на якийсь роздум, роздум автора мови, воно може свідчити про недомовленість, прагнення промовчати що-небудь або швидкий переход від одного висловлювання до іншого (ставиться в кінці абзацу).

Приклад пропозиції:Навряд чи!..

Поєднання знака запитання з трьома крапками

Поєднання символів завершення. По-перше, ним (поєднанням) однозначно позначається кінець висловлювання. По-друге, в. позначає інтонацію, з якою слід вимовляти пропозицію (вона запитальна). По-третє, автор, поєднуючи в. з трьома крапками, вказує і на якийсь роздум, роздум, недомовленість.

Приклад пропозиції:У чому ж його чарівність? У його розумі?.. У погляді?..


Приклад твору

Крапка і багатокрапка – важливі розділові знаки письмової мови

Крапка і багатокрапка - важливі знаки писемного мовлення. Крапка – одне із знаків завершення, вона позначає інтонацію кінця висловлювання і ставиться наприкінці оповідального речення, яке висловлює закінчену думку. Якби не було цього знаку, ми б не робили пауз між висловлюваннями, а тому не зрозуміли б, де завершується одна думка і починається інша. Крапка позначає інтонацію кінця. Багатокрапка теж може завершувати фразу, але функція розділового знаку інша. Розмірковуючи на якусь тему, розповідаючи про щось, автор мови, буває, не наважується висловити свою думку повністю, про щось мовчить. Багатокрапка потрібна, щоб висловити цю недомовленість і роздуми. При цьому воно може поєднуватися як з питанням, так і з знаками оклику. У першому випадку автор запитує про щось, у другому висловлює емоції (здивування, радість та ін.). Крім того, трапляється, що цей знак вживається і всередині речення, коли цитується
чиєсь висловлювання в повному обсязі. Багато крапок ми ставимо на місці пропущених слів.
Подивимося на уривок із тексту. Малюючи свого героя, автор описує його промову (пропозиція № 24), особливо багато уваги приділяє голосу (пропозиція № 25), манері спілкуватися з людьми. Висловившись, Н.Гейнце завершує свої думки, які є оповідальні пропозиції, тому в кінці ми бачимо точки. Розповідаючи про те, яке враження справляв Берсеньєв на оточуючих, письменник наводить приклад слова деяких з них: «Як вам сказати… я не знаю… але він чарівний.» Багатокрапка тут невипадкова. З його допомогою наголошується, як жінки розмірковують, намагаються зрозуміти, чим герой приваблював себе. Та й сам М.Гейнце, занурившись у свої думки, замислюється, в чому ж чарівність Берсеньєва: «В умі його?.. У погляді?.. Чи в його голосі?..» Ці питання він, розмірковуючи, ставить собі, але не відразу готовий відповісти на них, а тому тут багатокрапка поєднується з знаком питання.
Отже, точка і крапка - важливі знаки писемного мовлення.

Сьогодні ми поговоримо про існуючих розділових знаках.
Дізнаємося, які існують розділові знаки, навіщо вони служать і звідки взялися.
Почнемо з того, що сформуємо певне розуміння призначення розділових знаків. Навіщо ж нам потрібні ці знаки?
Наша мова вкрай різноманітна, не лише за змістом у ній слів, а й щодо інтонаційних особливостей. Ми можемо щось багатозначно питати, робити паузи, вигукувати, підводити мову до логічного завершення. Розділяти свою розповідь на частини. Цитувати когось, використовувати безліч інших прийомів у мові.
Щоб відобразити ці самі інтонаційно-смислові особливості на листі, на допомогу нам приходять розділові знаки.
Перерахуємо всі наявні розділові знаки і дамо коротко опис кожному.
« » - Пробілслужить відділення слів друг від друга.

« . » - Крапкадозволяє нам розділяти текст на речення. Пропозиція-це свого роду закінчена думка в рамках будь-якої розповіді. Також точка служить для скорочення довгих слів (приклад "кв. 97" - скорочення від квартири 97).

« , » Комадозволяє нам розставити акценти, відокремити слова один від одного усередині речення. Знаменитий приклад: «Скарати, не можна помилувати». і «Скарати не можна, помилувати.» показує наскільки важливі коми у створенні сенсу речення.

« ? » Знак питаннядозволяє нам зробити пропозицію «питуючим».

« ! » Знак окликуприходить до нас на допомогу тоді, коли потрібно надати більш виражене емоційне забарвлення пропозиції.

« » Багатокрапка(три точки) ми використовуємо, коли хочемо позначити паузу чи недомовленість у розповіді. Ще крапка використовується в технічних цілях для скорочення тексту зазвичай в цитатах.
приклад.
У рядках вірша Горького: “Над сивою рівниною моря…Гордо риє буревісник.”, ми можемо зустріти заклик до революції.

« ”” » Кавички. Як ви могли помітити, вони у цій статті використовуються досить часто. Ними ми виділяємо цитати, пряму мову, назви, слова у переносному значенні. Вони свого роду виділяють слова в загальному контексті.

« - » Тирі чи дефіс. Межі застосування цього розділового знаку досить широкі. Використовується, як коротке тире без прогалин у словах типу «колись, хтось, якось», так і довге в реченнях. Наприклад: «Вчення – світло! ». Тире служить своєрідним мостом між словами або реченнями, позначаючи їх взаємозв'язок. Наведемо ще кілька прикладів, щоб ви вловили суть та різноманіття використання цього знака.
Зі мною книга – мій вірний помічник.

У лісах, полях, морях та океанах – скрізь гармонія.

– Як ти сьогодні спав?
– Сон – диво!

"До мене!" – промовив команду господар.

Я куплю два відра – одне додому, інше на дачу.

Мені дуже шкода на Схід.
Я втечу Москва - Владивосток.

« : » Двокрапкоюми позначаємо належність наступної частини пропозиції до попередньої. Наприклад, коли у реченні ми маємо узагальнююче слово, а після нього йде перерахування слів, що до нього належать. У лісі мешкають різні звірі: вовк, лисиця, ведмідь та інші. Двокрапка може розділяти 2 частини речення, якщо друга випливає за змістом із першої. Я задоволений: сьогодні пройшов недаремно. Також двокрапка активно використовується в реченнях з прямою мовою та цитатами у випадках, коли спочатку йдуть слова автора. Наприклад. Ейнштейн сказав: "Все відносно!"

« ; » Крапка з комою. Цей знак ми використовуємо зазвичай з тією ж метою, що і кому. Якщо кома - це свого роду інтонаційна пауза з метою поділу, то крапка з комою - це інтонаційна пауза, але трохи довша і значніша.
Використовується вона у складних реченнях, а також перерахунку списком.
Наведемо кілька прикладів.
Потрібно купити:
1) червоні яблука;
2) огірки мариновані;
3) помідори.
Вітя не впіймав рибу; але, незважаючи на це, він весь вечір розповідав, яка цікава була рибалка.

« () » Дужкамими відокремлюємо текст, який не узгоджується з іншими частинами в пропозиції. Зазвичай у дужках пишуться: уточнення, якісь подробиці та деталі. У промові такі моменти ми зазвичай позначаємо словами: точніше, себто, маю на увазі та інших.
Приклади:
Взимку (наприкінці грудня) я збираюся поїхати до Австрії.
Знаки пунктуації (англ. Punctuation marks) – зручні інструменти створення більш зрозумілого і насиченого тексту.

« » Апостроф. Цим знаком, як правило, відокремлюють одну частину слова від іншої у складних прізвищах (Жанна д'Арк, д'Артаньян) а також у словах із частиною слова на латиниці (я іноді користуюсь E-mail'ом та skype'ом). Це свого роду верхня кома, що дає нам зрозуміти, що при вимові потрібно зробити мікро-паузу на місці апострофа.

« Абзац» - розділовий знак, що позначається абзацом, - це, по суті, перехід на новий рядок. Використовується він з метою смислового чи інтонаційного поділу тексту частини. З переходу на новий рядок зазвичай починають нову думку. Активно переходи використовують при написанні віршів і діалогів.

Ми перерахували та розкрили всі розділові знакиу російській мові, що існують на сьогоднішній день. На закінчення хочеться звернути увагу на кілька фактів з історії.
Чи знаєте ви, що до кінця 15 століття на Русі слова писалися разом без прогалин?
Крапка з'явилася лише у 1480-х роках, кома у 1520-ті. А перший парний знак (дужки) – 1619 року.
Сьогодні ми з успіхом користуємось усіма переліченими знаками, як за їх прямим призначенням, так і створюючи з них химерні смайли.
На цьому все.
Успіхів;)

Гольцова Ніна Григорівна, професор

Сьогодні нам важко уявити, що колись книжки друкувалися без усіх відомих значків, які називаються розділовими знаками.
Вони стали настільки звичні для нас, що ми їх просто не помічаємо, а отже, і не можемо належним чином оцінити. А тим часом розділові знакиживуть своїм самостійним життям у мові та мають свою цікаву історію.

У повсякденному житті нас оточує безліч предметів, речей, явищ, настільки звичних, що ми рідко замислюємося над питаннями: коли і як з'явилися ці явища і, відповідно, слова, які їх називають? Хто є їх творцем та творцем?
Чи завжди такі звичні нам слова позначали те, що вони позначають сьогодні? Яка історія їхнього входження в наше життя та мову?

До такого звичного і навіть певною мірою повсякденному (через те, що ми стикаємося з цим повсякденно) можна віднести російський лист, точніше, графічну систему російської мови.

Основою графічної системи російської мови, як і багатьох інших мов, є букви та розділові знаки.

На питання, коли виник слов'янський алфавіт, що лежить в основі російської абетки, і хто був його творцем, багато хто з вас упевнено дасть відповідь: слов'янський алфавіт був створений братами Кирилом і Мефодієм (863 рік); в основу російської абетки була покладена кирилиця; щорічно у травні ми відзначаємо День слов'янської писемності.
А коли з'явилися розділові знаки? Чи всі відомі і так добре знайомі нам розділові знаки(точка, кома, багатокрапка та ін) з'явилися одночасно? Як складалася пунктуаційна система російської? Якою є історія російської пунктуації?

Спробуємо відповісти на деякі з цих питань.

Як відомо, у системі сучасної російської пунктуації 10 розділових знаків: точка [.], кома [,], крапка з комою [;], крапка […], двокрапка [:], знак питання [?], знак оклику [!], тире [–], дужки [()] та лапки ["«].

Найдавнішим знаком є крапка. Вона зустрічається вже у пам'ятниках давньоруської писемності. Проте її вживання у період відрізнялося від сучасного: по-перше, воно було регламентовано; по-друге, точка ставилася не внизу на рядку, а вище - посеред неї; крім того, у той період навіть окремі слова не відокремлювалися один від одного. Наприклад: вчасно наближалося свято ... (Архангельське Євангеліє, ХI століття). Ось яке пояснення слову крапкадає В. І. Даль:

„ТОЧКА (ткнути) ж., значок від уколу, від приткнення до чого вістрям, кінчиком пера, олівця; дрібна цятка“.

Крапку по праву вважатимуться родоначальницею російської пунктуації. Невипадково це слово (чи його корінь) увійшло назву таких знаків, як крапка з комою, двокрапка, багатокрапка. А в російській мові XVI–XVIII століть знак питання називався точка запитальна, оклику – точка подиву. У граматичних творах XVI століття вчення про розділові знаки називалося "вченням про силу точок" або "про точковий розум", а в граматики Лаврентія Зізанія (1596) відповідний розділ мав назву "Про точки".

Найбільш поширеним розділовий знаку російській мові вважається кома. Це слово зустрічається у XV столітті. На думку П. Я. Чорних, слово кома– це результат субстантивації (переходу в іменник) пасивного причастя минулого часу від дієслова коми (ся)„зачепити(ся)“, „зачепити“, „заколотися“. В. І. Даль пов'язує це слово з дієсловами зап'ястя, зап'ять, запинати – „зупиняти“, „затримувати“. Таке пояснення, на наш погляд, є правомірним.

Потреба в розділових знакахпочала гостро відчуватися у зв'язку з появою та розвитком друкарства (XV–XVI ст.). У середині XV століття італійські друкарні Мануції винайшли пунктуацію для європейської писемності, яка була прийнята в основних рисах більшістю країн Європи та існує досі.

У російській мові більшість відомих нам сьогодні розділових знаків з'являються в XVI–XVIII століттях. Так, дужки[()] зустрічаються у пам'ятниках XVI століття. Раніше цей знак називався "містким".

Двокрапка[:] як знак розподілу починає вживатися з кінця XVI століття. Воно згадується у граматиках Лаврентія Зізанія, Мелетія Смотрицького (1619), а також у першій російській граматиці доломоносівського періоду В. Є. Адодурова (1731).

Знак оклику[!] відзначається висловлювання вигуку (здивування) й у граматиках М. Смотрицького і У. Є. Адодурова. Правила постановки "дивовижного знака" визначаються в "Російській граматиці" М. В. Ломоносова (1755).

Знак запитання[?] зустрічається в друкованих книгах з XVI століття, однак для вираження питання він закріплюється значно пізніше, лише у XVIII столітті. Спочатку у значенні [?] зустрічалася [;].

До пізніших знаків відносяться тире[–] та багатокрапка[…]. Існує думка, що тире винайшов Н.М. Карамзін. Однак доведено, що в російській пресі цей знак зустрічається вже в 60-ті роки XVIII століття, а М. М. Карамзін лише сприяв популяризації та закріпленню функцій цього знака. Вперше знак тире [-] під назвою "мовчанка" описаний в 1797 в "Російській граматики" А. А. Барсова.

Знак багатокрапка[…] під назвою „знак пресекательный“ відзначається 1831 року у граматиці А. Х. Востокова, хоча його вживання зустрічається у практиці листи значно раніше.

Не менш цікавою є історія появи знака, який згодом отримав назву лапки[""]. Слово лапки у значенні нотного (гакового) знака зустрічається у XVI столітті, але у значенні розділового знака воно почало вживатися лише наприкінці XVIII століття. Припускають, що ініціатива введення цього розділового знаку в практику російської письмової мови (як і тире) належить Н. М. Карамзіну. Науковці вважають, що походження цього слова не до кінця зрозуміло. Зіставлення з українською назвою лапки дає можливість припустити, що вона утворена від дієслова ковикати – „шкутильгати“, „накульгувати“. У російських діалектах кавиш – „каченя“, „гусеня“; кавка – „жаба“. Таким чином, лапки – „сліди від качиних чи жаб'ячих лапок“, „гачок“, „закорючка“.

Як бачимо, назви більшості розділових знаків у російській мові є споконвічно російськими, та й сам термін розділові знаки перегукується з дієсловом зупинити – «зупинити, затримати в русі».Запозичені були назви лише двох знаків. Дефіс(чорточка) - з ньому. Divis(Від лат. divisio– окремо) та тире (риса) – з французької tiret, tіrer.

Початок наукового вивчення пунктуації було покладено М. В. Ломоносовим у «Російській граматиці». Сьогодні ми з вами користуємося «Правилами орфографії та пунктуації», прийнятими у 1956 році, тобто майже півстоліття тому.

Джерело: Сайт Відкритої міжнародної олімпіади з російської мови

Розділові знаки (1913)

І. А. Бодуен де Куртене
Вибрані праці із загального мовознавства: У 2 т. – М. : Изд-во Акад. наук СРСР, 1963.
Розділові знаки (стор. 238–239). Друкується повністю за рукописом (Архів АН СРСР, ф. 770, оп. 3, од. Хр. 7).

Розділові знаки, елементи письма або писано-зорової мови, що асоціюються не з окремими елементами мови вимовно-слухової та їх поєднаннями, а тільки з розчленуванням поточної мови на окремі частини: періоди, речення, окремі вирази, слова. Є дві основні категорії розділових знаків.
1) Одні з них відносяться тільки до морфології писаної мови, тобто. до її розчленовування на більш дрібні частини. Такі: крапка(.), що відокремлює періоди або відокремлені пропозиції одні від інших; крім того, вона служить знаком скороченняслів (б. ч. замість «здебільшого», тому що замість «бо» тощо); двокрапка(:), вживане головним чином перед обчисленням окремих частин сказаного перед двокрапкою або, коли наводиться цитата, тобто. дослівний текст раніше висловленого іншою особою або самим автором (див. «Двокрапка»); крапка із комою(;) відокремлює поєднання неповних [? – нрзб.] пропозицій або обчислювані частини розчленовуваного цілого; кома(,) служить для відокремлення один від одного пропозицій, що не розділяються, або ж відокремлених, вставкових виразів, на кшталт звального відмінка, поєднань слів або навіть окремих слів, що повідомляють відомий відтінок даної пропозиції і т. п. (наприклад, таким чином, проте жі т.п.).
Сюди ж відносяться: поділ книги на відділи, на глави, на параграфи(§§), статті...; абзаци(З червоного рядка); відокремлювальні риси; коротенькі рисочки, тире(tiret), що з'єднують дві частини складного слова; прогалини, Як більші, між рядками, так і найдрібніші, між окремими писаними словами; дужки(), що містять слова, вирази та фрази вступні, пояснювальні тощо; виноски(*, **, 1, 2...), внизу сторінок або наприкінці книги, з посиланнями або з поясненнями окремих слів головного тексту.

2) Інша категорія розділових знаків, маючи теж відношення до морфології або розчленовування писаної мови, підкреслює головним чином семасіологічнусторону, вказуючи на настрій того, хто говорить або пише, і на його відношення до змісту письмово виявляється. За допомогою лапок(«») відрізняється чуже або передбачуване з застереженням «ніби», «так би мовити», «мовляв», «мовляв» від свого без застережень.
Сюди ж відносяться: знак запитання(див.), знак оклику(Див.). Передбачався також особливий знак іронії, але поки що безуспішно. Ці останні знаки пов'язані з різним тоном мови, т. е. відбиваються у загальному психічному відтінку сказаного. Звичайно, і морфологічні розділові знаки (точки, прогалини...) відображаються до певної міри у вимові, особливо при повільному темпі: паузи, зупинки, перепочинки.
Особливого роду розділові знаки: багатокрапка(...), коли щось не закінчується чи мається на увазі; риса (–), що замінює багатокрапку, яка, особливо в белетристичних творах, замінює то кому або дужки, то лапки; апостроф(Див.). Лапки і дужки ставляться з обох боків приводу – і перед, і після; знак оклику і знак запитання ставляться тільки в кінці. Іспанці однак відзначають не тільки кінець, але теж початок вигуку (I!) або питання (??). Прийнята у Європі система розділових знаків перегукується з грецьким Олександрійським граматикам; вона була остаточно встановлена ​​з кінця XV століття особливо венеціанською родиною друкарників Мануціуса (Manutius). У різних народів є різні способи розставляти розділові знаки, особливо кому. У давньоіндійській писемності (санскрит) немає зовсім наших розділових знаків; там слова пишуться разом, а знаками / і // відокремлюються або окремі вірші, або окремі фрази. Раніше і в європейських писемностях, між іншим у церковнослов'янській, слова писалися разом і без розділових знаків.

Інтерпункція

Інтерпункція (Лат.) - Теорія вживання розділових знаківу письмовій мові та саме їх розміщення. Підпорядкована певним певним правилам, інтерпункція робить наочним синтаксичний лад мови, виділяючи окремі пропозиції та члени речень, внаслідок чого полегшується усне відтворення написаного. Термін інтерпункція – римського походження, але саме початок інтерпрекції неясно.

Чи була відома інтерпункція Аристотелю – не з'ясовано. У будь-якому разі, початки її були у грецьких граматиків. Саме поняття інтерпрекції, однак, у давніх грецьких та римських граматиків відрізнялося від сучасного. Інтерпункція древніх мала, головним чином, у вигляді ораторські вимоги (вимовлення, її декламацію) і полягала у постановці простих точок наприкінці речень або у вживанні абзаців, які називалися рядками чи віршами (versus).

Нова інтерпункція веде свій початок немає від цієї найдавнішої, як від інтерпрекції. олександрійської епохи, винайденої граматиком Арістофаном і розробленої пізнішими. До кінця VIII ст. за Р. Хр. вона, однак, настільки забула, що Варнефрід і Алкуїн, сучасники Карла Великого, повинні були знову вводити її. Греки використовували спочатку тільки один знак - точку, яка ставилася то вгорі рядки, то серед неї, то внизу. Інші грецькі граматики, як Никанор (що жив трохи пізніше Квінтіліана), використовували інші системи інтерпрекції (у Ніканора було вісім знаків, в інших - чотири тощо. буд.), але вони змішували синтаксичну бік мови з логічною і виробили жодних певних правил (Див. Steinthal, "Geschichte der Sprachwissenschaft bei d. Griechen und Romern", т. II, Берл. 1891, стор 348-354).

Така ж невизначеність панувала і в середні віки, приблизно до XV ст., коли брати друкарі Мануції збільшили число розділових знаківі підкорили їхнє вживання певним правилам. Їх, власне, і треба вважати батьками сучасної європейської інтерпрекції, в якій з того часу не було зроблено жодних істотних змін. Тим не менш, інтерпункція різних сучасних європейських народів різняться в деяких рисах одна від одної. Так, в англійській ставиться часто кома або тире перед and ( і) і зовсім не вживається перед відносними пропозиціями (як і французькою). Найскладніша і найточніша інтерпункція – німецька. Теорія її дуже докладно викладена у Беккера ("Ausfuhrliche deutsche Grammatik", 2 видавництва, Франкфурт, 1842), а історія та характеристика - у Bieling"a: "Das Prinzip der deutschen Interpunction" (Берлін, 1886).

Російська інтерпункція - дуже близька скибка з німецькою і представляє ті ж переваги. Виклад її можна знайти у Я. Грота: "Російський правопис". Старослов'янська інтерпункція слідувала грецьким зразкам. У російській інтерпрекції використовуються такі розділові знаки: кома, крапка з комою, двокрапка, крапка, крапка, знаки питання й оклику, тире, дужки, лапки.

Система розділових знаківу російській мові будується з пунктуаційних елементів: точки ( . ), комою ( , ), тире ( ), знака питання ( ? ), знака оклику ( ! ) та дужок () . У цьому три перших пунктуаційних елементи використовуються як і самостійні розділові знаки ( . , – ).

Знак запитальнийі знак окликувживаються завжди з точкою під знаком, утворюючи розділові знаки – знак запитання (?)і знак оклику (!).Всі інші розділові знаки будуються з названих елементів. Це крапка ( ), двокрапка ( : ), крапка з комою ( ; ), рідкісний знак - кома і тире ( ,– ).

Завжди парними є лапки «…» і дужки(…) . Ці два знаки – лапки та дужки – використовуються у кількох граматичних випадках. Лапки мають форму «лапочек» “…” і «ялинок» «…» ; "ялинки" визнаються більш значущими, ніж "лапочки". Варіанти дужок за ступенем зростання значимості розташовуються так: круглі (…), квадратні […], фігурні (…) ; рідко використовується ще один варіант дужок - кутові<…> .

У практиці листи часто виникає потреба вживати одночасно кілька знаків, і тоді виникає проблема поєднання знаків.В таких випадках точка вважається головним знаком, вона «поглинає» і тире, і кому. При поєднанні комоюі тирезберігаються обидва розділові знаки, а при необхідності передати поєднання тирез наступною комою (–,), наприклад, якщо після відокремленого додатка, виділеного з обох сторін знаками тире, Розташовується вступне слово, то в таких випадках з кома пропускається: вона «поглинається» знаком тире

При необхідності вжити запитальнийі знаки окликуодночасно (наприклад, у запитальній пропозиції з окликовою інтонацією) першим завжди ставиться знак питання? - ?!.

Питанняі знаки окликуможуть накладатися на багатокрапка: ?.. , !.. , ??. , !!. , ?!. . Кількість точок в багато крапок ії залишається в завжди три, оскільки під знаком питання та знаком вигуку вже є точка.

Графічні знаки виноски(цифра, зірочкаабо літера),одиночна дужка після цифридля позначення порядку місця рубрики (наприклад, 1), а)і т.п.), одинарні лапкипри визначенні значення слова або виразу ( будинок - "житлова будівля"),знак параграфа (§) – у строгому сенсі розділовими знаками неє.Не вважається розділовим знаком і дефіс, який формою збігається зі знаком перенесення. Саме тому, якщо виникає необхідність перенести складне слово (або слово із додатком) і доводиться одночасно вживати знак перенесенняі дефіс, тобто обходяться одним знаком перенесення, тобто дефіс на наступний рядок не переноситься.

Розділові знаки, як і інші явища російської мови, мають свою історію.

У стародавніх текстах слова зазвичай невідокремлювалисяодна від одної, не позначалися і межі пропозицій.

Стародавні греки, а потім і римляни вже запроваджують початку пунктуації: першим знаком була крапка(від грецької stigma - "мітка від уколу"; латинське punctum – "зроблене уколом": писали стилом– загостреною паличкою на дошці, вкритій воском). Крапка ставилася або внизу рядка, або в середині рядка, або вгорі рядка, і роль цього знака була дуже невизначеною.

У XVI століттів писемних пам'ятках Стародавньої Русі стали вживатися вже п'ять розділових знаків; всі вони іменувалися точками(слово крапка– від дієслова ткнути ); точки були такі: крапка ( . ), кома ( , ), строку ( · ), двострокове ( : ) та підстоління ( ; ) , останній знак служив питанням.

Новий етапу розвитку пунктуації починається з розвитком друкарства. Необхідність зробити книжковий текст доступним широкому колу читачів призвела до змін в оформленні текстів. Великі заслуги належать італійським ученим – гуманістам Альду Мануцію , його синові Павлу та онуку Альду Молодшому (Вони видавали книги з 1494 по 1597 роки). Видані ними книги (їх називали « альдинами ») довгий час служили зразком друкарської техніки. Пунктуація цих книг по справедливості вважалася першоосновою пунктуаційних систем. їм у різних мовах нашого часу.

Тоді ж було введено знак запитання(це видоіменена буква Q– перша буква латинського запитального займенника Quo) та знак оклику(латинська літера I– перша буква вигуки Io).

І по сьогоднішній день пунктуаційні системи різних мов різні: в цілому «значення» розділових знаків залишається колишнім, але істотні відмінності бачаться в кількості розділових знаків, а також в особливостях їх вживання.

Так, у системі пунктуації в Іспанії(і в іспаномовних країнах Латинської Америки) запитальнийі знаки окликуставляться двічі : на початку запитальної (окликувальної) пропозиції, але в перевернутому вигляді, і в його кінці, у звичайному вигляді, наприклад: ¿ Чи прийдеш ти ? ¡ Обов'язково прийду ! Цим самим перед початком прочитання фрази читач налаштовується на необхідну інтонацію.

У англійської пунктуаціїКрім дефісу і звичайного тире, є і "подовжене" тире.

Залишились питання? Не знаєте про російську систему розділових знаків?
Щоб отримати допомогу репетитора – зареєструйтесь.
Перший урок – безкоштовно!

сайт, при повному або частковому копіюванні матеріалу посилання на першоджерело обов'язкове.

Class="clearfix">

К. Г. Паустовський у книзі «Золота троянда» розповів таку бувальщину. Замолоду він працював в одеській газеті «Моряк». З цією газетою співпрацював тоді й письменник Андрій Соболь. Одного разу він приніс до редакції свою розповідь – «розсмикнуту, сплутану, хоч і цікаву по темі і, безумовно, талановиту». Друкувати його в такому вигляді не можна було. Взявся допомогти коректор газети Благов. Він обіцяв «пройтися рукописом», але при цьому не змінити в ньому жодного слова. Вранці Паустовський прочитав розповідь. «Це була прозора, лита проза. Все стало опуклим, зрозумілим. Від колишньої зім'ятості та словесного розброду не залишилося й тіні. При цьому справді не було викинуто чи додано жодного слова».

Ви здогадалися, звісно, ​​що сталося? Так, коректор просто розставив правильно всі розділові знаки, і особливо ретельно – крапки та абзаци. І все.

Справа в тому, що розділові знаки несуть у письмовій мові особливу функцію - смислову. З їхньою допомогою пише висловлює певні сенси і відтінки, а хто читає ці сенси і відтінки сприймає і розуміє. А оскільки всі, хто пише, виступають у ролі читаючих і навпаки, розділові знаки єдині для всіх грамотних носіїв російської мови. За словами лінгвіста А. Б. Шапіро, всяке правило про розділові знаки є як би пункт домовленості між тим, хто пише і читає.

Зараз, коли користувачі Інтернету постійно спілкуються письмово, зростає потреба передавати повідомлення точно і стисло, і саме пунктуація допомагає автору «укласти» найбільш зрозуміло інформацію в тексті.

Що ж, крім шкільних правил, потрібно знати про розділові знаки, щоб вас адекватно розуміли? Насправді не так багато.

За своєю ролі в писемному мовленнівсі розділові знаки діляться на тригрупи: знаки завершення, роздільніі видільні. Ці назви «розмовляючі».

Знаки завершення ( точка, знак оклику, знак питання, багатокрапка) ставляться наприкінці пропозицій, завершуютьїх.

Розділові знаки ( кома, крапка з комою, двокрапка, тире) – відокремлюють один від одного смислові відрізки всередині речення (однорідні члени, частини складної речення), вони ставляться на кордоніцих смислових відрізків, поділяютьїх.

А виділювальні розділові знаки ( дві коми, два тире, дужки, лапки) виділяютьодин смисловий відрізок усередині іншого чи всередині речення. Виділяються з двох сторін (якщо стоять у середині речення) причетні та дієприслівникові обороти, одиночні дієприслівники, звернення, вступні слова та речення). До речі, якщо знати це, ви нізащо не поставите тільки одну кому при причетному обороті: його треба виділитикомами, отже, їх має бути дві, з двох сторін – на початку та наприкінці.

І насамкінець перевірте себе. Визначте, які за функцією розділові знаки в цій пропозиції. Якось (це було, здається, 2003 року) я отримав дивний лист: він був у м'ятому жовтому конверті, без зворотної адреси, написано від руки, нерозбірливо.

Відповідь. У цій пропозиції знак завершення- крапка; розділові знаки- коми між однорідними членами речення та двокрапка між частинами безсполучникового складного речення; видільні знаки– дві коми, що виділяють вступне слово здається, і дві дужки, що виділяють вставну пропозицію.



Подібні публікації